Шпаргалка для батьків: що робити, якщо дитина дружить з фантомом. У дитини уявний друг – це норма чи ні?


Як відзначають дослідники в області дитячого поведінки, для малюків у віці 3-5 років властиво вигадувати собі уявних друзів, це цілком природне явище, адже в цей час у них бурхливо розвивається уява.

Объявления связанные с запросом

Подібна поведінка вказує на те, що дитина активно фантазує, розвиває творчий потенціал в особливий період психологічного формування особистості.

Як показують результати останніх досліджень, більше ніж у 50% дітей дошкільного віку (до 7 років) є уявні друзі, ними можуть бути звичайні люди, супергерой, фантастична істота, тварини, персонажі казок.

Доведено, що такі діти випереджають у розвитку (інтелектуальний, творчий) своїх однолітків; вони більш товариські, менш сором’язливі, мають високий рівень соціальної перцепції (передбачає самопізнання, сприйняття й оцінку оточуючих людей, налагодження контактів у колективі під час спільної діяльності).

Учені з Великобританії виявили цікаву особливість: у дитини, що вступає в діалог зі своїм уявним другом, розвивається частина мозку, що відповідає за вирішення важких завдань, головоломок, а також за планування і подолання життєвих труднощів.

І це цілком зрозуміло, адже подібна залученість малюка в рольову гру сприятливим чином позначається на багатьох аспектах розвитку.

Чому з’являються уявні друзі

У більшості випадків дитина обзаводиться уявним компаньйоном у конкретних ситуаціях: коли сумує, йому самотньо, або довелося на тривалий час розлучитися зі своїми реальними друзями; так малюк компенсує брак спілкування. Відомі випадки, коли уявний друг з’являвся у дитини (навіть у підлітковому віці) як реакція на травмуючу подія: смерть близької людини, вимушений переїзд, розлучення батьків, народження брата або сестри. Деякі матусі відзначали, що уявний друг супроводжував малюка всюди. За допомогою вигаданої дружби відбувається задоволення безлічі дитячих потреб, так чадо може поділитися сокровенним: образами або радощами, довірити секрет, зізнатися в чому-небудь; він вчиться експериментувати з різними моделями поведінки, а це в свою чергу сприяє зменшенню тривожності, почуття провини.

Увага! Якщо дитина не розповідає вам про свого героя, це свідчить про те, що він вам не довіряє, а може навіть боїться.

Звернення до уявного друга може служити якоїсь «репетицією» того, що він хоче сказати своїм батькам, близьким; в цьому випадку він промовляє слова, розуміючи, що «друг» не буде його перебивати, зупиняти, сперечатися (до тих пір, поки сам цього не захоче). Звинувачуючи «одного» в своїх невдачах, неприємності, він тим самим дає вихід своїм емоціям, не знаючи іншої можливості їх висловити.

Деякі діти бачать в уявному приятеля своє друге «Я», наприклад, у соромливого малюка «друг» буде веселим, галасливим, сміливим, впевненим в собі, в той час як рішучий, енергійний дитина навпаки, вигадає полохливого «друга», якого стане захищати.

Якщо у дитини дуже строгі і вимогливі батьки, він придумує «друга», який з ним відмінно ладнає і завжди ним задоволений.

Емоції й враження, отримані дітьми у спілкуванні зі своїми особливими друзями» схожі з тими, які ми відчуваємо в процесі читання гарної книги, перегляду захоплюючого блокбастера.

По ходу розвитку подій ми співпереживаємо герою, хвилюємося, чи зможе він виплутатися зі складної ситуації; однак у цей момент ми усвідомлюємо, що всі події, що розгортаються у фільмі — вигадані, а реальність полягає в тому, що треба оглядати його і відправлятися спати, бо, як завтра знову рано вранці відігрівати машину і їхати на роботу (у кожного свій початок дня!)

У сім’ях з однією дитиною подібне явище (або синдром Карлсона) зустрічається частіше, порівняно з тими сім’ями, де виховуються двоє і більше дітей. Проте в суспільстві до цих пір прийнято вважати, що поява невидимих друзів – серйозний привід для занепокоєння, і мало не симптом розладу психіки, навіть шизофренії.

Між тим, помітивши щось незвичайне в поведінці дитини, не поспішайте впадати в паніку, бити тривогу, вирушати на пошуки психолога, адже, як правило, малюк усвідомлює, що сам вигадав одного.

Важливо розуміти, що через певний час потреба в подібних відносинах зникне, він переросте, коли почне відвідувати школу, але за умови, що ви не будете квапити цей процес, втручатися в нього, диктувати свої правила.

Нехай події розвиваються своєю чергою.

Психологи настійно радять не забороняти дитині спілкуватися з вигаданим приятелем, в іншому випадку подібні зустрічі будуть відбуватися таємно, дитина стане ретельно приховувати це.

У малюка «синдром Карлсона»: що робити?

Якщо у вас виникне бажання взяти участь в грі свого чада і потренувати власну уяву, не забудьте запитати у нього дозвіл; якщо на вашу адресу буде відмова, надайте дитині можливість грати одному.

Багато батьків зізнавалися, що у них періодично виникало сильне бажання подражнити свого малюка, вони навіть намагалися керувати його неіснуючим іншому, але це вкрай небажано робити. Важливо розуміти, що неправильна реакція батьків здатна змусити чадо піти ще глибше у вигаданий світ. Дитині достатньо дати зрозуміти, що ви знаєте, що його друг – несправжній.

Спілкуючись з дитиною на цю тему, уникайте докорів, говорите м’яким, підбадьорливим тоном, без награності, дитина може відчути, що ви його обманюєте або маніпулюєте їм; доречно похвалити чадо: «Це здорово, що у тебе є така можливість придумати собі друга, в будь-якій ситуації, коли захочеш!».

Ігнорувати раптове виникнення вигаданого приятеля, сварити дитину, робити не бажано, інакше він замкнеться в собі, розучиться мріяти, перестане вам довіряти. Однак і виступати ініціатором ігор з невидимим другом не варто.

Тим більше підключати уявного героя до спільних занять, які ви періодично проводите з дитиною (читання книг, перегляд мультфільмів, настільні ігри, прогулянка в парку); малюк сам повинен згадати про нього.

Не допускайте, щоб діти перекладали відповідальність за свої неправильні дії, провини на вигаданих друзів. Всякий раз нагадуйте їм про те, що тільки вони повинні відповідати за негідну поведінку.

У дитини уявний друг: коли бити тривогу

Спостерігаючи за тим, як дитина грає в уявного друга, ви можете виявити його емоційну проблему, переживання, страхи. Так, наприклад, якщо його неіснуючий один засмучений і навіть плаче через те, що хтось його образив, велика ймовірність, що не цей «друг», але сам малюк опинився в непростій ситуації, спасував перед кривдником. У цьому випадку ви можете порадити уявному другу: розповісти цю проблему батькам. Після того, як малюк з вами поділитися переживаннями, не видавайте себе, але завірте його: «Я знаю, що ти вчинив би також, опинившись на місці свого «друга». Тим самим у вас з’явиться можливість давати рекомендації своїй дитині опосередковано, через вигаданого приятеля, при цьому, якщо дитина не буде готовий, йому не доведеться розкривати свої почуття.

Звертатися до фахівця, за кваліфікованою допомогою, слід лише в певних ситуаціях:

1) у відносинах вашого малюка і його уявного друга з’явився деструктивний момент (він став з ним сперечатися, висловлювати агресію, жорстокість);

2) у дитини сформувалася залежність від «друга», він став погано їсти і тривожно спати;

3) ці відносини стали перешкоджати справжню дружбу дитини з однолітками;

4) він почав плутати реальність і гру.

Іноді синдром Карлсона плавно перекочовує у доросле життя, і вже психічно здорова людина заводить дружбу з новим, більш зрілим персонажем, або «прихоплює з собою старого уявного приятеля.

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*